Маленькі батьківські кроки, що ведуть до далекосяжних наслідків
Роблячи черговий крок, приймаючи рішення, ми часом не уявляємо собі, як цей наш крок відіб`ється на всьому житті дитини. А, може, просто не замислюємося про це.
Ми, дорослі, стільки кроків і кроків робимо за свою батьківську життя. Кроків не тільки фізичних, кроків ногами, але кроків і кроків - в сенсі прийняття рішень. Роблячи черговий крок, тобто приймаючи якесь рішення, ми часом не уявляємо собі, як цей наш крок відіб`ється на всьому житті дитини. А, може, просто не замислюємося про це.
Я розмірковую над своїм життям. Коли мені виповнилося 6 років, моя мама стала думати, в яку школу мене віддати. У той час вона сама була директором звичайної загальноосвітньої школи. Але для мене вона хотіла вибрати «незвичайну», найкращу школу.
Як розповідає мама, зустрічаючись з іншими директорами і завучами на міських і районних нарадах, вона стала радитися з колегами, обговорюючи з ними, які школи в нашому місті були в той час найкращими. Мамі все колеги в один голос говорили про двох «англійських» школах міста. У той час така спеціалізована школа називалася «Школа з викладанням ряду предметів англійською мовою», а по-простому - «англійська школа». Таких шкіл в нашому місті в той час було лише дві, правда, були ще одна «німецька школа» і одна «французька». Але все радили неодмінно «англійську».
З наявних двох «англійських шкіл» мама вибрала найближчу до нашого місцем проживання. А найближча виявилася на відстані п`яти трамвайних зупинок від нашого будинку. Маму це не збентежило, хоча в той час було прийнято, щоб діти ходили в школу, що знаходиться у дворі їхнього будинку.
Чи хотіла мама тоді, вибираючи школу для мене, щоб я неодмінно освоїла англійську мову? Я задавала їй це питання кілька разів. Вона завжди відповідала: «Ні. Про оволодінні іноземною мовою я думала найменше. Просто хотіла, щоб ти вчилася в одній з кращих шкіл міста ».
Так і вийшло, що в «маминої» школі, де вона була директором, я не вчилася жодного дня. А все десять шкільних років навчалася в «англійській школі». Що сталося далі? А далі після закінчення школи я вступила на філологічний факультет університету, на спеціальність «Романо-германські мови і література». Будучи студенткою, я познайомилася на тому ж факультеті з моїм майбутнім чоловіком, і у нас народилися дві дочки.
Після закінчення університету я стала працювати вчителем англійської мови. Чоловік став працювати перекладачем. Він завжди хотів пожити і попрацювати в англомовній країні. І ось після 20 років роботи в Росії за своїми спеціальностями, чоловік, а потім і я, знайшли собі роботу ... в Канаді.
Я все це розповідаю в подробицях тільки для того, щоб ви, шановні читачі, уявили собі, як далеко завів мене один крок моєї мами - віддати дочку в «англійську школу». Виходить, що вся моя доля зав`язана на цьому маминому, тепер такому давньому вирішенні.
До речі, можу продовжити про своє життя. Своїх двох дочок я теж повела в ту ж саму «англійську школу». Потім вони надійшли в наш з чоловіком університет на той же факультет. А потім закінчили закордонні університети: одна - в Америці, інша - в Канаді.
Ось вам наслідки одного батьківського кроку, одного вибору. А скільки таких кроків, таких виборів ми робимо за свою батьківську життя ?!
А тепер зовсім інший приклад. Якось читаючи в журналі історію життя одного ... маніяка, який вбив кілька десятків жінок, я звернула увагу на слова психолога, який займався дослідженням цієї людини. Як виявилося, у тієї людини його шлях перетворення в жорстокого вбивцю жінок почався в його дитинстві і юності. З`ясувалося, що його мама била навідліг по обличчю, по щоках, за будь-яку провину.
Як показало подальше життя, цей мамин вибір звертатися з сином, виховувати його саме таким чином, вирішив всю його подальшу долю. Чи думала, передбачала чи мама злочинця, що ці її виховні заходи нададуть такий вплив? Скоріш за все ні. Чи хотіла та жінка виростити вбивцю? Звичайно ж ні.
Чи думала моя мама, ведучи мене в перший клас в «англійську школу», що все моє життя буде пов`язана з англійською мовою? Ні. Планували вона такий хід подій? Теж немає. В тому-то й справа, шановні дорослі, здійснюючи свої численні кроки і кроки, роблячи свої батьківські вибори і приймаючи рішення, ми, по-перше, не завжди усвідомлюємо, що ми робимо в момент нашого вибору для своєї дитини. А, по-друге, далеко не завжди можна передбачити і передбачити, чим обернеться для дитини наш черговий батьківський крок.
Зрозуміло, передбачити майбутнє наших дітей ми, батьки, не завжди можемо. А, швидше за все, майже ніколи не можемо. Але, ми, дорослі, точно можемо ставитися до своїх кроками, кроків, рішень і виборів, які здійснюємо постійно, усвідомлено і відповідально.
Ми можемо і повинні зрозуміти, як наші батьківські дії відображаються на житті наших дітей. Ми зобов`язані прийняти той факт, що наш маленький батьківський крок, наш, здавалося б, незначний вибір може привести до далекосяжних наслідків і взагалі відвести дитину в оту даль.
Просто думка: у дітей так доля складається, як ми, батьки, її складовими, закладаємо і укладаємо.
Просто побажання. Шановні дорослі, бажаю вам ефективного, талановитого і душевного складання доль ваших дітей. Бажаю вам вдумливого, усвідомленого та відповідального вкладання всього найкращого в вашої дитини. Бажаю вам, щоб ваш склад батьківських ідей, задумів, а також внесок ваших батьківських кроків і рішень з часом перетворився на джерело мудрості, щастя і удачі для ваших дітей.
